|
ПОСМІХНІТЬСЯ, ПЕДАГОГИ!
ЖИТИ стало просто неможливо...
Ви встаєте зранку і поспішаєте на РОБОТУ, перш, ніж випити КАВУ. Виходите з дому БЕЗ мобільника (якого у вас не було 10-20, а то і 40 років життя), впадаєте в паніку і повертаєтеся за ним з півдороги. Ви НЕ ЗНАЄТЕ, як живуть ваші родичі, якщо у них немає Інтернет-адрес, зате знаєте ВСЕ про своїх «однокласників». У вас є довжелезні списки номерів телефонів, у разі потреби за якими можна додзвонитися бодай комусь ОДНОМУ. А, підійшовши до банкомату, сутужно намагаєтесь пригадати пароль аж із 4 цифр!
Більше того, ПРАЦЮВАТИ стало зовсім неможливо!
Ви боїтеся свого директора. Директор – інспектора. Інспектор – перевіряючих із міністерства. Міністр – батьків. Батьки стали боятися власних дітей. І тільки діти зараз нікого не бояться!
Якщо ви читаєте цей текст, киваєте головою і посміхаєтесь, знайте: Ви не ОДНІ!
ВЕСНА
Прийшов день весняний, такий довгожданий,
святковий, веселий, для всіх нас жаданий.
В повітрі бринить все, дзюркоче, співає,
і небо блакитне веселкою грає.
І так, як в природі, у наших серцях
усе розквітає. І радість нам ця
дарує наснагу для того, щоб жити,
сміятись, ростити дітей і любити.
Нехай же разом із весною Надія
Прокинеться в вашій душі. І щоб Мрія
Взяла собі в подруги Віру й Кохання
Й щоб доля ясна була, мов на світанні
зоря, що з небес до нас радо сміється.
Всміхніться ж Ви - життя раз лиш дається!
|
